Огляд Ст 22 ЗУ 771 «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»

Основою системи харчової безпеки є простежуваність.

Точне визначення поняття “простежуваність” можна знайти в п.74 ст.1 Закону України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, а конкретні вимоги до операторів ринку в статті 22 (Закон №771).

Якщо не вдаватися до мови сухих юридичних формулювань, то простежуваність — це можливість простежити походження і рух на ринку будь-яких готових харчових продуктів, сировини, з яких вони виробляються, а також матеріалів, з якими вони контактують.

Законодавець зобов’язує підприємства харчової промисловості застосовувати таку систему відстежування, яка гарантує можливість контролю і доступності інформації по принципу “крок-вперед” і “крок-назад”, тобто як щодо контрагента-постачальника, так і контрагента-покупця. Наприклад, молочна ферма, повинна бути здатною відстежити інформацію про постачальника кормів і кормових добавок (“крок-назад”) і дані про молокозавод, що придбав продукт для переробки та подальшої реалізації (“крок-вперед”).

Заходи простежування повинні бути оформлені належним чином у вигляді розроблених і впроваджених постійних процедур – їх наявність перевіряється в процесі державного аудиту операторів ринку харчової продукції і відображається в акті перевірки.  

Від можливості простежити продукцію виграють усі.

Для покупця – це впевненість в якості товару. Для виробника – захист свого імени, репутації та можливість відкликати конкретні партії харчових продуктів, якість та безпечність яких викликає сумнів. Завдяки простежуваності держава у випадку екстреної ситуації може швидко виявити загрозу і оперативно відреагувати.

Основним способом, який дозволяє реалізовувати систему простежуваності є система маркування і обліку інформації, яка має зберігатися протягом шести місяців після закінчення строку придатності продукту і надаватися у випадку планових та позапланових перевірок.